ВІДВЕ́РНЕНИЙ, ВІДВЕ́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відверну́ти. Запарувала рілля, тьмяно заблищали на сонці одвернуті лемешами скиби землі (Тют., Вир, 1960, 11); // у знач. прикм. Підняла Олена голову і з відверненим лицем оперлась мовчки о поруччя крісла (Коб., І, 1956, 94); // відве́рнено, безос. присудк. сл. Загрозу світової термоядерної війни, що нависла над людством, відвернено (Ком. Укр., 5, 1963, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 562.