ВІДВОЛО́ГНУТИ і ВІДВОЛО́ГТИ, гне; мин. ч. відволо́г і відволо́гнув, гла, ло; док. Стати вологим, пройнятися вологою. Од того грому одвологло й почистішало повітря (Н.-Лев., IV, 1956, 38); Доки Настя зачиняла та защіпала двері, сніг на чоботях трохи пом’якшав, відволог (Ряб., Жайворонки, 1957, 87); Сіно відвологло й поїло повітря багатими пахощами (Чендей, Поєдинок, 1962, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 567.