ВІДЛИ́ГА, и, ж. Значне потепління взимку або ранньою весною, що викликає часткове розтавання снігу, льоду. Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмочки талої води (Коцюб., І, 1955, 129); Батько приїхав рано-вранці, коли після сердитих морозів почалася відлига (Донч., IV, 1957, 468); Одлига пожувала дорогу (Сміл., Сад, 1952, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 601.