ВІДПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПИ́ТИ, відіп’ю́, відіп’є́ш, док., перех. 1. Випивати частину чого-небудь; надпивати. — За ваше здоров’я, — відповіла Яніке, так само обережно відпиваючи ковток (Собко, Запорука.., 1952, 93); Одпив [Омелько] трохи [з чарки], частує Морозиху (Кроп., I, 1958, 82); Жінка теж відмовилась від горілки, відпила трохи свого вина і запропонувала мені (Досв., Вибр., 1959, 417).
2. Випивати ту кількість чого-небудь, яку раніше не можна було пити з певних причин. Цілий піст не пив горілки та казав, що на великдень відопе [відіп’є] своє (Сл. Гр.).
3. Перестати, закінчити пити. — Чом же ви, каже, тату, не п’єте? — Я вже, каже, своє одпив (Сл. Гр.).
Відпи́ти весі́лля (мирову́), заст. — випиваючи, справити весілля, відзначити примирення тощо. Як одпили весілля, вона й прийнялась знов з Левком за господарство (Кв.-Осн., II, 1956, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 617.