ВІДПИХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІПХНУ́ТИСЯ і рідко ВІДПИХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Відштовхуватися від кого-, чого-небудь. Сидячи на площадці збоку, Лодиженко що було сили відпихався ногами (Ле, Міжгір’я, 1953, 283); Остап сів у човен, і Соломія одіпхнулась од берега (Коцюб., І, 1955, 337); // Віддаляти, відстороняти кого-небудь від себе. Поцілунок за поцілунком сипле. Василь стоїть, регочеться. Галя сердито відпихається (Мирний, IV, 1955, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 618.