ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПРОВА́ДИТИ, джу, диш, док., перех. 1. Прощаючись, супроводжувати кого-небудь до якогось місця; проводжати. Потім він відпроваджував Стефанію додому (Мак., Вибр., 1954, 185); За хлопцями йшов гурток жіночий, — то матері, що відпроваджували своїх синів (Л. Укр., III, 1952, 554); Я в них обідав і потому одпровадив його (Коцюб., III, 1956, 337); — Ну, бувай здоровий, я їду, — промовив встаючи Іван.. — Відпровадь мене до воріт (Гжицький, Вел. надії, 1963, 331).
2. Насильно відводити кого-небудь у певне місце. Хому.. піймали, руки йому скрутили і відпровадили до волості (Кв.-Осн., II, 1956, 230); Цих [в’язнів] провели в двір райміліції — пішки етапом, потім одпровадять у місто — в тюрму (Головко, II, 1957, 185); // рідко. Відводити когось убік від інших з якоюсь метою. Вкінці староста відпровадив присяжного в кут і почав з ним щось шептати (Фр., II, 1950, 154).
3. розм. Посилати, відсилати когось або щось куди-небудь. От вони [січовики], завдавши чосу татарві, одпровадили чималий загін і проти черкесів (Стор., І, 1957, 346); [Федон:] Він статую купив недавно в мене, то я її до нього відпровадив (Л. Укр., III, 1952, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 624.