ВІДСА́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДСАХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм. 1. без додатка і від кого — чого. Раптово відсуватися, відхилятися, відскакувати. Він, підводиться з трави, йде в напрямі млина, потім відсахується, біжить берегом назад (Шиян, Баланда, 1957, 112); [Кумельський (відсахується зляканий):] Ні, що це ви, хіба це можна! (Коч., II, 1956, 511); — Тепер будеш моя навіки. З острахом великим вона од його одсахнулася (Вовчок, І, 1955, 163); Старшина блиснув кишеньковим ліхтариком і відсахнувся (Кучер, Чорноморці, 1956, 213).
2. тільки док., від кого, рідко кого, перен. Припинити, порвати з ким-небудь стосунки. — Одсахнусь тебе… Зречусь тебе, мій сину… (Мирний, II, 1954, 298); [Грицько:] Зроблю, як кажеш, відсахнуся Галі (Сам., II, 1958, 78); Всі відсахнулися від неї, і вона на люди не могла показатися тепер (Горд., II, 1959, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 635.