ВІДСТОВБУ́РЧЕНИЙ, рідко ВІДСТОБУ́РЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відстовбу́рчити і відстобу́рчити. Відклавши чотири [пальці], він усмішливо подивився на останній, великий, відстовбурчений (Шовк., Інженери, 1956, 62); // у знач. прикм. На виду у діда старечий спокій, а проте — гостріш огняний погляд, котрий прикривали.. одстобурчені брови (Мирний, 1, 1954, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 642.