ВІ́ДСТОРОНЬ, присл., розм., рідко. Те саме, шо віддалі́к; осторонь. Йосип сидів геть одсторонь, мовчав (Мирний, IV, 1955, 38); Не треба все так відсторонь триматися і поводитися холодно і вздержливо (Коб., II, 1956, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 642.