ВІДХО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДХОДИ́ТИ, оджу́, о́диш, док. 1. перех., розм. Виліковувати хворого старанним доглядом. Відходжували, зціляли Катрусю радянські лікарі (Мельн., Коли кров.., 1960, 115); Напала його пропасниця. На велику силу одходила його Мотря (Мирний, II, 1954, 61); Хтось з учнів приніс чубатого селезня, якого ледве одходили (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 193).
2. тільки док., перех. і неперех. Закінчити ходити; проходити певний час. Я вже відходив своє (Сл. Гр.); — Либонь ноги вже не танцюристі? Сто год [років] одходили на цім світі ? (Ю. Янов., І, 1958, 582).
Відходи́ти но́ги — ходінням утомити, пошкодити ноги. От, той козак Савлук ходив, ходив — і набрів оцей низькоділ, де тепер село; та чи він уподобав, чи то вже ноги одходив, оселився тут (Вовчок, VI, 1956, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 655.