ВІ́ЖКИ, жок, мн. (одн. ві́жка, и, ж.). Прикріплений з обох боків до вуздечки довгий ремінь, мотузок тощо, яким правлять кіньми. Збоку йде Яким, придержуючись за полудрабок рукою, цмока на гнідка, злегка тримає за віжки (Мирний, IV, 1955, 314); Коні, видно, відчувши, що віжки попали в міцні руки, ожвавіли (Гончар, І, 1954, 62).
◊ Ві́жка під хвіст попа́ла кому — про невиправдані вередування, пустощі; Держа́ти (трима́ти, ма́ти і т. ін.) ві́жки в рука́х — мати владу, керівництво в своїх руках. В Америці теж, куме, є порядні люди, та не в їхніх руках віжки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 52); [Не] випуска́ти (ви́пустити) ві́жок з рук — [не] поступатися владою, керівництвом. Онися Степанівна, як стара господиня в домі, й не думала випускати з своїх рук господарських віжок (Н.-Лев., III, 1956, 198); Попуска́ти (попусти́ти) ві́жки — послаблювати керівництво ким-, чим-небудь, контроль, догляд за ким-, чим-небудь. Мати все переказала синові й радила, щоб він таки добре держав Олесю в руках і не попускав віжок (Н.-Лев., III, 1956, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 667.