ВІЗИ́ТНИЙ, а, е. Стос. до візиту. Посідали вони на канапі і почали звичайну візитну розмову (Н.-Лев., І, 1956, 168); // Признач. для візитів. Безбородько не міг обігнатися від агентів. Погодився ще на один візитний костюм (Вільде, Сестри.., 1958, 55).
Візи́тна ка́ртка — картка з прізвищем, ім’ям та по батькові, іноді з адресою її власника для вручення під час знайомства або візиту. Це моє корисне винахідництво перервав кур’єр, подавши візитну картку (Кулик, Записки консула, 1958, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 668.