ВІК, у, ч. 1. Тривалість життя людини, тварини, рослини. Сей на руках знав ворожити, Кому знав спільно віку жити (Котл., І, 1952, 225); Минула половина її літ, а вже вдавалось, що Нимидора доживає свій вік (Н.-Лев. IV, 1956, 244); // Період, ступінь у рості, розвитку людини; літа. Судді тебе й закони зап’ятнали, Тюрма підтяла вік твій молодий (Фр., XIII., 1954, 406); На задніх лавах було тихо. Там сиділи поважні віком (Смолич, Мир.., 1958, 226); // Відрізок життя людини від зрілого періоду до смерті. Вибирай жінку на цілий вік (Укр.. присл.., 1955, 116). ◊ Від ро́ду (зро́ду)-ві́ку див. рід; Вік вікува́ти (звікува́ти): а) (з ким) жити до смерті з кимсь; б) (ким) бути кимсь до старості. Робота в мене — тихішої не знайдеш: бакенщиком вік звікував (Донч., VI, 1957, 386); Ві́ку дожива́ти (дожи́ти) — жити останній відрізок життя (звичайно про стару людину). — Дай нам спокійно віку дожити (Кв.-Осн., II, 1956, 63); До ві́ку — усе життя, до кінця життя. Невже мені отак до віку каратись? (Мирний, V, 1955, 239); Зав’я́зувати (зав’яза́ти) вік кому див. зав’я́зувати; Збавля́ти (зба́вити) ві́ку див. збавля́ти; На віку́ — протягом життя. [Ряженко:] На віку, як на довгій ниві, — чого з козаком не буває.. (Мик., І, 1957, 305); На схи́лі ві́ку див. схил; Укоро́чувати (вкороти́ти) ві́ку див. укоро́чувати; У ро́зцвіті ві́ку див. ро́зцвіт.
2. Те саме, що сторі́ччя. Дія діялась в двадцятих роках XIX віку (Н.-Лев., III, 1956, 7); Уперед до звершення замірів. Що поклав дев’ятнадцятий вік (Граб., І, 1959, 394).
3. з означ. Період часу, який виділяється за певними ознаками; епоха. Час широкого розповсюдження знарядь праці з міді і бронзи називається в науці бронзовим віком (Іст. УРСР, I, 1953, 21); Ми вступили в атомний вік, коли атомна енергія використовується в дедалі ширших масштабах (Наука.., 5, 1959, 56); Середні віки; // Відрізок часу, який відповідає геологічному ярусові Землі. До останнього часу в породах Криворізької серії.. не було знайдено палеонтологічних решток, за допомогою яких можна було б визначити геологічний вік порід (Вісник АН, 1, 1957, 56).
4. розм. Надзвичайно довгий час; вічність. Сьогоднішній вечір їй віком здався (Мирний, III, 1954, 78); Він нас учив найглибше поважати Святиню роботящої руки, — І увійшов наш Янка [Купала] у віки, Як образ Білорусії крилатий (Рильський, II, 1960, 307); Два роки всього прожив Гордій з мачухою, здавалося ж — віки (Крот., Сини.., 1948, 16).
◊ На віки́ [ві́чні] — назавжди. Поминай мене, не удавайся у тугу… прощай на віки вічні!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 78).
5. у знач. присл. Надзвичайно довго; завжди. Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне (Шевч., І, 1951, 245); І в степах буде вік зеленіти На добро трудова магістраль (Нагн., Вибр., 1950, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 671.