ВІНО́К, нка́, ч. 1. Квіти, листя, гілки і т. ін., сплетені в коло, яким звичайно прикрашають голову. Дівчата танцюють.. Мають на головах вінки з квіток (Н.-Лев., III, 1956, 315); В вінку з пшеничного колосся Почесна грамота за труд (Мур., Весілля.., 1949, 7); * Образно. Свята Правда буде квітчати високе чоло славетного Співця-Баяна невмирущим вінком слави (Мирний, V, 1955, 317); // Зробл. з квітів, зілля і т. ін. прикраса, яку кладуть на могилу. Десь перед входом на кладовище, серед вінків, що пахли свіжою глицею, Лариса несподівано помітила схилену голову Турбая (Руд., Остання шабля, 1959, 76); // у знач. присл. вінко́м. Говорила коротко, іноді торкаючись густої коси, що була закладена вінком на голові (Кучер, Чорноморці, 1956, 319).
◊ Забра́ти віно́к — позбавити незайманості. — Вона не тяжка, але вінок забрав я в неї… (Вільде, На порозі, 1955, 340); Загуби́ти віно́к — утратити незайманість. Удівонька свою дочку била: де ти, дочко, вінок загубила? (Сл. Гр.); Лавро́вий віно́к — символ слави, перемоги, нагороди. [Убийбатько:] Хіба ще хто хоче прославитись, крім мене? Хто ж цей, сказати б, мій конкурент на лавровий вінок? (Мик., І, 1957, 414); Носи́ти віно́к — бути незайманою дівчиною. Уже тобі не вінок носити (Номис, 1864, № 8825); Терно́вий віно́к — символ страждання. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного (Коцюб., III, 1956, 41); Як у вінку́ — дуже гарно, чисто. В хаті було як у вінку (Гончар, І, 1954, 291).
2. перен. Коло, яке утворюють певні предмети. А ось і двір на горбі, окружений вінком високих ясенів (Фр., VII, 1951, 290); А ген далі,.. понад краями округлого ставу, тихо завмер у місячному сяйві зачарований вінок сріблястих верб (Стельмах, Хліб.., 1959, 59).
3. перен. Низка пісень, оповідань і т. ін. І дід обтер слезу [сльозу] і нагадав собі свою молодість. Вінок споминів разом з весняним сонцем найшов на серце (Стеф., III, 1954, 95); Хоровий ансамбль.. проспівав цілий вінок власних пісень (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 25).
4. Коса, сплетена з цибулі, часнику тощо. — Чи давно ж ти постягав у мене з жердки вінки цибулі, повисмикував з-під стріхи свячене маковійове зілля (Н.-Лев., II, 1956, 22); Іноді часник сплітають у вінки (Овоч., 1956, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 677.