ВІСТЬ, і, ж. 1. Звістка, повідомлення. Як мати вість таку почула, То тілько вічно не заснула (Котл., І, 1952, 231); Вісті з фронтів були тяжкі, і Самійло Вихор помітно втрачав рівновагу (Кучер, Чорноморці, 1956, 54).
Без ві́сті пропа́сти (зни́кнути) — безслідно зникнути (про людину). Як поїхав — пропав він без вісті! (Щог., Поезії, 1958, 343); Дава́ти (да́ти, подава́ти і т. ін.) вість — повідомляти про кого-, що-небудь. І там, де на всьому лежить печать мовчання.., Вість людям подають кайдани голосні (Л. Укр., І, 1951, 165); Оста́нні ві́сті — найновіші, найсвіжіші повідомлення. Ввімкнула [Марійка] радіо і стала слухати нічний випуск останніх вістей (Донч., V, 1957, 422).
2. тільки мн. Складова частина назв деяких періодичних видань. Вісті Академії наук УРСР.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 685.