ГАВКУ́ЧИЙ, а, е, розм. Який голосно і часто гавкає (про собаку). Брів [Січкар] далі, помахуючи позад себе сосновим буком від гавкучих псів (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 9.