ГЕРКУЛЕ́СІВ, сова, сове. Те саме, що геркуле́сівський. — Дозволь мені слово сказати, великий бегадире, — сказав один із начальників монгольських, мужчина величезного росту й геркулесової будови тіла (Фр., VI, 1951, 70); М’язи кочегар справді мав геркулесові (Трубл., І, 1955, 323).
Геркуле́сові стовпи́ — крайня точка, межа, кінець чого-небудь (за назвою скель з обох боків Гібралтарської протоки, які, за уявленням греків, нібито стояли на краю світу).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 54.