ГИДКИ́Й, а́, е́.
1. Такий, що викликає неприємне, гидливе почуття (виглядом, смаком і т. ін.); бридкий, огидний. Василина глянула на його й одвернулась. Мо-шицький був такий гидкий для неї, що вона аж іздригнулась (Н.-Лев., II, 1956, 64); — Хочу їсти, тьотю, але не можу! Фу! — сьорбнувши гидкої юшки, морщилася Олечка (Хижняк, Тамара, 1959, 178).
2. Мерзенний, паскудний, підлий. Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних!.. Я хочу ними кидать і влучать В серця катів і зрадників гидких (Олесь, Вибр., 1958, 67); О, який він гидкий, той бай! Він хотів отруїти Гаріфуліна, як вовка (Донч., І, 1956, 158).
3. розм. Те саме, що непристо́йний. Слухаючи те гидке оповідання, Сусанна Уласівна ледве дихала од гніву (Н.-Лев., IV, 1956, 139); Івасеві прикро робилося, коли слухав таких проклять і різних гидких слів (Фр., IV, 1950, 490).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 60.