ГОЛОВА́ТИЙ, а, е, розм.
1. З великою головою (у 1 знач.). Що за страшний був той дядько! Що за лихий! Мордатий, патлатий, рудий та головатий (Н.-Лев., І, 1956, 74); Бувало, що за день йому щастило вловити й кілька рибин — головатих сомків чи якусь плотву (Ле, В снопі.., 1960, 81).
2. З великою квіткою чи плодом на кінці стебла (про рослину). На всьому квадраті городу — помідори, головата капуста, обважнілі соняшники (Рудь, Гомін… 1959, 125).
3. Який має здоровий розум; розумний. — Ну і головатий ти, Левку. І звідки ти всього набрався? Ми от теж учимося, а куди нам до тебе… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 111.