ГО́ЛОС, у, ч.
1. Сукупність різних щодо висоти, сили і тембру звуків, які видає людина (або тварина, що дихає легенями) за допомогою голосового апарата. Наострю слух твій, щоб, як окликнуся, Ти чув мій голос, наче грім у хмар (Фр., XIII, 1954, 324); Важко ступив [Невкипілий] а порога в кузню й поздоровкався глухим простудженим голосом (Головко, II, 1957, 259); Цікаво, що у самців безхвостих земноводних є голос, який служить їм для призивання самки (Визначник земноводних.., 1955, 12).
◊ В оди́н го́лос: а) одностайно. [Коваль:] Усі в один голос радять виряджати Степана, не гаяти, і, певно, так воно і повинно бути (Кроп., V, 1959, 19); б) в один час; одночасно, разом. — Де, де спалили? — в один голос запитали Галя і Тамара. — Тут. — Жінка показала рукою в напрямі високого димаря.. Крематорій називають (Хижняк, Тамара, 1959, 173); Зрива́тися (зірва́тися) з го́лосу див. зрива́тися; 3 чужо́го голо́су співа́ти (говори́ти і т. ін.) — не маючи своєї думки, сліпо повторювати чуже. Слід прямо сказати, що ті, хто вимагали «скасування» постанов ЦК КЦРС про літературу і мистецтво, як «гальма» для розвитку художньої творчості, ті, усвідомлювали це чи ні, співали з чужого голосу (Про багатство л-ри, 1959, 65); Горлає з чужого голосу (Довж., І, 1958, 37); На пов́ний го́лос — з усією повнотою і глибиною. Настав час на повний голос оспівати велич нашої героїчної доби, створити правдиві високохудожні твори про нашого прекрасного сучасника (Літ. газ., 13. Х 1961, 2); [Крикун:] Дійсно, вона [фронтова газета] не освітлює на повний голос рядових героїв (Корн., II, 1955, 12); Не свої́м го́лосом кри́чати (закрича́ти, вереща́ти, завереща́ти і. т. ін. — кричати дуже голосно, з усієї сили. Треба ж і до малої дитини кинутись.., бо бідне вже давно.. кричить не своїм голосом (Кв.-Осн., II, 1956, 227); Враз хряпнуло дверима в коридорі і хтось не своїм голосом заверещав: — Кого там судомить??? Га? (Кол., На фронті.., 1959, 165); У свиня́чий го́лос — дуже пізно; несвоєчасно. До школи у свинячий голос приходить [учень] (Ю. Янов., І, 1954, 26).
2. перен. Звуки, які утворюються деякими неживими предметами або характерні для них. Батько.. взяв свій невеличкий.. молоток у руки і кільканадцять разів ударив.. Пішов голос по всьому присілку — знак, що в кузні починається робота (Фр., IV, 1950, 188); Вже чулися вибухи ручних гранат, а крізь верескливе торохкотіння польських кулеметів Шоша проривався басовий голос наших максимок (Смолич, Театр.., 1946, 85).
3. Звучання голосових зв’язок як матеріал вокального мистецтва. Головними принципами і традиціями російської вокальної школи, що лягли в основу виховання радянських майстрів співу, є.. поступовість і послідовність в оволодінні майстерністю співу, обережність у поводженні з голосом (Мист., 1, 1959, 9); Осталась в пам’ятку моєму Ічня [містечко] ще своїми піснями та напрочуд хорошими голосами (Вас., IV, 1960, 8).
4. Одна з кількох мелодій музичного твору; партія у вокальному ансамблі. [Карпо:] Мугикаючи, іноді й пісню складу, і голоса до неї виведу, і слова підладнаю (Кроп., II, 1958, 124); Народний гуртовий виклад [пісні «Ой половина та й саду цвіте»] має три голоси (Мист., 1, 1956, 34); // заст. Мелодія, мотив. Це справжні невеличкі романси, тілько до них недостає голосу (Мирний, V, 1955, 413); [Степан Демидович:] Гарна пісня, тільки якби веселіша на голос (Сам., II, 1958, 129).
5. чого і який, перен. Поклик, веління якого-небудь внутрішнього почуття, інстинкту, переконання. Тихо, аж шумить в ухах. Здається, шепоче таємний голос думки (Вас., II, 1959, 488); 3 усіх кінців країни летять на адресу [ХХІI] з’їзду слова схвалення, всенародної підтримки. Голосом серця, ділами своїми підтримують ленінську політику партії і трудівники Радянської України (Рад.. Укр., 25.Х 1961, 1); * У порівн.І шумлять, і дзвенять їх [народні] пісні над невпинною течією Дніпра-Славути, як голос правди і слави… (Рильський, III, 1956, 26).
6. Про думку, висловлювання, міркування. Сила і непереможність Комуністичної партії полягає у кровному, нерозривному зв’язку з масами, в умінні прислухатися до їх голосу (Ком. Укр., 1, 1959, 7); Голос радянських письменників — це голос радянського народу (Літ. газ., 31.VIII 1950, 2); * Образно. Панас Мирний відчував, що йому бракує власного поетичного голосу, художньої майстерності, поетичної досконалості, що йому треба наполегливо вчитись (Рад. літ-во, 18, 1955, 248).
◊ Підно́сити го́лос див. підно́сити.
7. Право висловлювати свою думку при вирішенні державних або громадських справ. — Я чоловік значний на селі і в громаді маю великий голос (Вас., IV, 1960, 20); [Чирва:] Не дам [хліба] на одробіток, бо самого обікрали… Голосу позбавили… (Мик., І, 1957, 88); // Зовнішній вияв цієї думки. На підставі статті 116 Конституції Української РСР вибори депутатів є рівними: кожний громадянин має один голос (Полож. про вибори.., 1946, 3); Довелось підраховувати голоси (Головко, II, 1957, 522).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 115.