ГО́НИ1, ів, мн. Переслідування, цькування звіра під час полювання. * Образно. Го-го — почалися гони. Тепер уже не бігли насліпо пушкарі, а йшли, хоч і обережно, але певно, оточуючи невеличкий лісок (Хотк., II, 1966,290).
ГО́НИ2, го́нів і гін, мн.
1. Українська старовинна народна міра довжини від 60 до 120 сажнів. Той змій та такий був сильний, що за гони до себе не підпускає, так диханням і побиває (Укр.. казки, 1951, 125); Пройшовши кілька гонів, перебрались вони через глибоку балку і з милю простували рідким лісом (Стор., І, 1957, 389); Ми йшли, туристи, сотні гін Розміреним і впертим кроком (Шер., Дорога.., 1957, 26).
2. Те саме, що гін 2. По краях гонів потрібно для повороту агрегату відвести смуги певної ширини, залежно від розміру агрегату і способу оранки (Механ. і електриф.., 1953, 21); При визначенні норми [виробітку] врахована довжина гонів і врожайність культури та марка комбайна (Колг. Укр., З, 1959, 4); На перших же гонах (ще, мабуть, Невкипілий і цигарки не докурив) передня жатка — тиць, і стала. Під’їхала друга і теж стала, і так усі (Головко, II, 1957, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 122.