ГОРОБИ́НА, и, ж.
1. Дерево з оранжево-червоними ягодами, які ростуть гронами. Хата була стара, напівзруйнована, з одного боку — ясени, з другого сливник та горобина (Вас., IV, 1960, 10); Горобина звичайна. Дерево до 15 м заввишки, дуже красиве своїм оригінальним листям та червоними плодами (Озелен. колг. села, 1955, 69).
2. Ягоди цього дерева. Хоч би де замріла Квіточка одна, Тільки й червоніє, Що горобина (Щог., Поезії, 1958, 173); Червоніли в поріділому плетиві гілок кетяги глоду та горобини (Коз., Сальвія, 1959, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 135.