ГОРОДКИ́, і́в, мн. (одн. городо́к, дка́, ч.).
1. Спортивна гра, суть якої полягає в змаганні двох команд по 5 чоловік у кожній, що намагаються меншим числом ударів вибити з го́рода (у 2 знач.) всі наявні фігури; скраклі. У хатах пустіло, на дворі піднімався гук. Там уже строїлися одні в городки, другі в зайця, треті в свинки (Мирний, IV, 1955, 113); Широкого розповсюдження гра в городки набула в роки Радянської влади (Спорт.., 1958, 76).
2. Круглі дерев’яні цурки для цієї гри; скраклі. Городки робляться з твердого дерева, здебільшого з берези.
3. тільки мн. Вишитий або змережаний візерунок у вигляді зубців. Змережування городками вживається в тих же місцевостях, де й змережування черв’ячком. Вишивають городки різними кольорами (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 136.