ГОРІ́ШНІЙ, я, є.
1. Який розташований, міститься зверху; верхній. Скоро лиш пісок з горішньої пляшечки пересиплеться в долішню — повертають її догори денцем (Коцюб., III, 1956, 7); Двері загрюкали, відчинялися вікна в горішніх поверхах — люди визирали на вулицю (Смолич, V, 1959, 240).
2. Розташований на високому місці або на горі. З гамором або шепотом, більшими або меншими купками, з горішнього і долішнього кінця або з середини Борислава плили-напливали вони [ріпники] (Фр., V, 1951, 374); // Стос. до гори (у 1 знач.). Ніч підходила до гір тиха і ніжна, обгортаючи усе блакитним оксамитом. Горішні далі ставали сині-сині (Турч., Зорі.., 1950, 28).
∆ Горі́шній ві́тер — який іде за течією річки Дніпра вниз; північний. Вдень був низовий вітер і нагнав з моря багато камки; горішній вітер.. зносить камку в море (Н.-Лев., II, 1956, 228); Їм горішній вітер з лісів Білорусі Холодними бризками в очі шпурля (Дор., Серед степу.., 1952, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 131.