ГОСПО́ДАР, я, ч.
1. Той, хто займається господарством, хто веде господарство. Ні, таки з пана поганий господар. Пропадало добро без хазяйського ока (Коцюб., II, 1955, 83); Піклуючись про майбутній врожай, хороші господарі слідом за комбайнами лущать стерню, вчасно орють грунт під озимину (Рад. Укр., 29.VIII 1962, 1).
2. чого і без додатка. Те саме, що вла́сник 1. Не той господар землі, що по ній бродить, а той, хто по ній за плугом ходить (Укр.. присл.., 1955, 69); Робітники, які жили в злиднях, стали господарями фабрик і заводів (Корн., Разом із життям, 1950, 128); // Приватний наймач робочої сили. Заходила в Дем’янівку, .. дуже жадалось мені побачити своїх перших господарів (Вовчок, І, 1955, 13); Ой ще бурлак не стелився, Вже господар причепився: «Вставай, бурлак, годі спати, Вже час воли в поле гнати» (Фр., XIII, 1954, 38); // заст. Заможний селянин. — Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! (Н.-Лев., II, 1956, 368); За селом, на горі, в підперезаному тополями хуторі, жив господар на всю губу — богобоязливий церковний староста Кіндрат Комар (Ковінька, Кутя.., 1960, 23).
3. чого, перен. Повновладний розпорядник. Ставши господарем своєї долі, український народ за роки Радянської влади перетворив свою землю в квітучий індустріально-колгоспний край (Ком. Укр., 11, 1967, 5); Він вирішив обійти німця далеко з тилу, наблизитися до нього звідти, звідки той його не очікував, і самому стати господарем становища (Загреб., Європа 45, 1959, 51).
4. Глава сім’ї, господарства. Господар з господинею частують гостей (Л Укр., III, 1952, 730); На хутір приїхав.. Верига в дочкою. Такому гостеві усі зраділи в домі, а найбільше господар (Панч, Гомон. Україна, 1954, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 140.