ГО́ТУ́Р, а, ч., діал. Глухар. Дуже досвіта, ще й не зоріло, пішов дід Максим на засідку на готури (Фр., VIII, 1952, 277); Чути, як десь далеко-далеко випадково вигукне рідкий тепер птах готур (Сміл., Сад, 1952, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 149.