ГРЕ́БЛЯ, і, ж. Гідротехнічна споруда, що перегороджує річку або інший водотік для створення водосховищ, одержання енергії і т. ін. Серед села лиснів широкий ставок, чорніла довга гребля (Н.-Лев., III, 1956, 317); На обох берегах Сухого Ташлика колгоспні грабарі возили землю для греблі (Руд., Остання шабля, 1959, 393); * Образно. Хай хорват потисне руку українцю, Хай братання гребля виросте нова! (Рильський, Мости, 1948, 98).
◊ Хоч гре́блю гати́ (нагати́) — дуже багато, велика кількість кого-, чого-небудь. [Тарас:] Пробував у Катеринославі на роботу стати, але там таких, як я, хоч греблю гати… (Корн., І, 1955, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 163.