ГРОМАДЯ́НСТВО, а, с.
1. Належність особи до складу громадян (у 1 знач.) якоїсь держави, що обумовлює її права й обов’язки щодо цієї держави. Для громадян СРСР встановлюється єдине союзне громадянство (Конст. СРСР, 1945, 6).
◊ Здобу́ти пра́во громадя́нства — стати загальновідомим і загальновизнаним. «Глитай» того ж Кропивницького здобув собі право громадянства аж після довгої і завзятої боротьби з забобонами (Фр., XVI, 1955, 113); Позба́влений пра́ва громадя́нства — не має умов для існування, не існує. Проблема безробіття давно позбавлена права громадянства на радянській землі (Рад. Укр., 15.УІ 1962, 1).
2. збірн. Те саме, що грома́дськість. Стоячи на сторожі «мужицьких» інтересів, викликає [І. Франко] часом цілу бурю серед громадянства своїм різким, палким словом (Коцюб., III, 1956, 351); Він марив про любу працю задля громадянства, а довелось панькатися з судовими паперами (Гр., II, 1963, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 175.