ДАЛЕ́КО.
1. Присл. до дале́кий 1. Поїдеш далеко, Побачиш багато;.. Згадай мене, брате! (Шевч., І, 1951, 69); Десь далеко лунали глухі удари важких гармат (Собко, Кавказ, 1946, 149).
Дале́ко-дале́ко; Дале́ко-предале́ко — дуже далеко. Гори за горами .. тяглися далеко-далеко (Н.-Лев., III, 1956, 317); Довкола тільки урвище, безодня, безкрай. Видно далеко-далеко (Смолич, II, 1958, 15).
2. при вищ. ст. У великій, значній мірі; набагато. Любий Миша!.. Взагалі я помітила, що ти, перейшовши на другий курс, почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше (Л. Укр., V, 1956, 18); Взагалі ж я далеко менше стомлений дорогою, ніж торік (Коцюб., III, 1956, 353); — У природі далеко більше добрих начал, ніж злих (Вол., Сади.., 1950, 206).
3. у знач. присудк. сл. На великій відстані. Зірка зійшла, а вона [Оксана] ще далеко від села (Кв.-Осн., II, 1956, 459); Була у Ольги Федорівни.. Далеко дуже той дім, аж за містом (Л. Укр., V, 1956, 418).
4. у знач. присудк. сл. Не скоро настане який-небудь час, пора. От того-то наша Галочка така й смутна була, що неділенька далеко: аж через шість день [днів] (Кв.-Осн., II, 1956, 326); Щодня .. та й несе хоч небагато додому. Ще й до місяця далеко, а в Василя вже шість рублів (Мирний, IV, 1955, 117).
5. у знач. присудк. сл., кому, чому до кого-чого. Не рівнятися кому-, чому-небудь з кимсь, чимсь; не рівня хтось кому-небудь. Далеко куцому до зайця! (Номис, 1864, № 5436); — Де Кубраківна? — каже [Василь], — чи не та чорнява?.. — Ні, — каже Левко, — нам до тієї далеко (Кв.-Осн., II, 1956, 32).
◊ Дале́ко за…: а) набагато пізніше якого-небудь часу. Програвши в карти далеко за північ, чиновник став прощатись (Мирний, II, 1954, 278); б) набагато більше, ніж. Їй було далеко за тридцять (Горький, Діло Артам., перекл. Плужника, 1934, 10); Дале́ко зайти́ — вийти за межі допустимого. Знов упертість моя зайшла так далеко, що мене довелося провчити (Моє життя в мист., 1955, 11); Дале́ко не… — зовсім не… Запевне, що і в мене на серці далеко не завжди йде дощ (Л. Укр., V, 1956, 92); Санько явно розчулився, виглядав далеко не тим страшним слідчим, як то казали в камері (Збан., Єдина, 1959, 68); Дале́ко піти́ — добитися успіхів, слави; стати відомим. — Якби мій Стась не пустував, то пішов би далеко, — часто говорила мати гостям, цілуючи Стася (Н.-Лев., II, 1956, 39); — Голова, — протягом хвалили [Проценка] старі батьки, — послухай його — не наслухаєшся… Далеко такий піде — не здоженеш (Мирний, III, 1954, 190); Дале́ко ходи́ти не тре́ба (не бу́демо і т. ін.) — уживається при згадуванні про те, що є завжди під руками.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 207.