ДА́ЛІ, присл.
1. Вищ. ст. до дале́ко 1, 3, 4; // За межі .чого-небудь.
2. Після цього (того); потім. До якого часу ми добре жили; далі зубожів мій брат (Вовчок, І, 1955, 4); [Варка:] Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю (Кроп., II, 1958, 226); // Крім того. Він патріот.. Хто, як не він, ще за часів студентства вісім місяців висидів у в’язниці?.. Далі — хто, як не він, підтримує молоді таланти..? (Коцюб., І, 1955, 162).
3. Продовжуючи розпочате. — Ти тут, Соломіє? — питав він і дрімав далі (Коцюб., 1,1955, 358); — Розкіш тут і людині, і худобі, — вів далі Григорій, який найбільше з усіх близнят любив ліси (Стельмах, 1, 1962, 72); Старий знову замовк і категорично відмовився далі говорити (Смолич, І, 1958, 50); // Більш тривалий час; більше, довше. Село не буде терпіти далі пакості!.. (Коцюб., І, 1955, 280).
◊ Да́лі бу́де-буде продовження. Серед кущів.. процвітає шафран, який і посилаю тобі (Далі буде) (Коцюб., III, 1956, 137); Да́лі [свого́] но́са не ба́чити; Не ба́чити да́лі вла́сного но́са — бути обмеженим, своєкорисливим. — Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло (Кучер, Трудна любов, 1960, 437); Диви́тися не да́лі вла́сного но́са — бути обмеженим, не помічати за частковим загального. Він дивиться не далі власного носа… (Руд., Вітер.., 1958, 260); І так да́лі (і т. д.) — уживається після переліку і вказує, що його можна продовжити. Починає лазити [господиня] по підлозі, замітати, підмітати, вискрібати, витирати і т. д. і т. д. (Л. Укр., V, 1956, 38); Маємо замір зараз же скласти другий такий альманах, за ним третій і т. д. (Коцюб., III, 1956, 201); [Не] ма́ти да́лі — (не) мати продовження. Я занепокоєний, що не маю далі коректи (Коцюб., III, 1956, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 209.