ДВИГНУ́ТИ, ну́, не́ш і ДВИ́НУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех., чим. Однокр. до дви́гати 2. Я чую і хочу крикнути, заборонити [бити], а не можу… Пальцем. навіть не двигну (Хотк., І, 1966, 69); Ганна невиразно двигнула плечима (Досв., Вибр., 1959, 232).
2. неперех. Те саме, що двигну́тися. Другі [люди] зареготали, і від їх реготу двигнула гора (Мирний, І, 1954, 259); Двигнув мур (Мал., II, 1956, 362).
3. перех. і без додатка, перен., фам. Сильно вдарити, штовхнути. Я як двину її [собаку] зо всього маху навідлі бичем (Сл. Гр.); От ми поставили перед ними артилерію, та як двинули з гармат (Сл. Гр.).
4. неперех. Рушити, вирушити. Іван-царевич і Булат-молодець рано встали і двинули в дальню дорогу (Укр.. казки, легенди.., 1957, 65); — Чи не двинути йому просто самому в повіт? (Головко, II, 1957, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 217.