ДЕСЯ́ТНИК, а, ч.
1. Старший, відповідальний у групі робітників на будівництві, у шахті і т. ін. Десятники метались поміж рудокопів і, мовчки вдивляючись, рахували людей (Досв., Вибр., 1959, 199); Бували дні, що він з Мацієвським або з якимось десятником цілий тиждень лазять у горах (Ле, Міжгір’я, 1953, 124).
2. іст. Те саме, що деся́цький 1. Соцький з десятником прийшли правити подать (Коцюб., І, 1955, 92); * У порівн. [Грабчак:] На побігеньках. Наче десятник (Баш, П’єси, 1958, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 257.