ДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОБУ́ТИ, у́ду, у́деш; мин. ч. добу́в, добула́, ло́; наказ. сп. добу́дь; док.
1. перех. Діставати, роздобувати кого-, що-небудь. Пішла по селу добувати киселю (Укр.. присл.., 1955, 200); Бував Тодось в Китаї і в Сибіру, Здається, навіть добував женьшень (Рильський, І, 1956, 174); У нас така установа: все, що не добув, на рівні часті паювати (Мирний, II, 1954, 222); — Не журіться, ми вам коня добудемо, — на ходу заспокоював Блаженко свого командира (Гончар, III, 1959, 88); // Заробляти працею. Вона ходила копати буряки і з того добувала прожиток для себе (Коцюб., І, 1955, 66); Щоб добути скибку хліба, Не спочине [бабуся-прачка], не здихне, Мовчки б’ється, наче риба (Граб., І, 1959, 505); // Брати що-небудь у бою, зі зброєю в руках; оволодівати чимось. — Тут стояв граф Панін з військом, як Бендер від турка добували (Кв.-Осн., II, 1956, 310); — Я наказую, ..не гаючи й хвилини, добуть Бушу і до ноги знищити всіх! (Стар., Облога.., 1961, 29); // перен. Досягати чого-небудь у впертій боротьбі, наполегливою працею. Пішов козак нерозумний Слави добувати (Шевч., II, 1953, 148); За мир ідем походами, І мир міцний — добудем! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 3).
Добува́ти оста́нні си́ли (оста́нніх сил, всі си́ли, всіх сил) — напружувати останні сили. Майже без духу дівчина добувала останніх сил, щоб добігти до блискучого сяйва (Кобр., Вибр., 1954, 170); Вона, добуваючи всіх сил, пустилася йти, майже бігти в напрямі до ринку (Фр., VII, 1951, 398).
◊ З-під землі́ (під земле́ю) добува́ти (добу́ти і т. ін.) див. земля́.
2. перех. Виймати, витягувати звідки-небудь. Командор мовчки добуває свою шпагу, дон Жуан свою і вступають в бій (Л. Укр., III, 1952, 388); Із кошика Федь добуває маленький горщик масла і передає дівчині (Ю. Янов., II, 1954, 165); Він добув з кишені срібний годинник, глянув на стрілки (Добр., Ол. солдатики, 1961, 113).
3. перех. Діставати з надр землі, з морських глибин. Шахтар вугілля добуває, а про нього країна дбає (Укр.. присл.., 1955, 344); 3 морського дна ми добуваєм перли (Граб., І, 1959, 494); Ще б хотілось сотню літ прожити, І все Вітчизні-матері служити, І вугіль добувати в глибині (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 63); // Одержувати що-небудь, переробляючи сировину. Цілі поля троянд під Бахчисараєм, з яких добувають запашну ефірну олію, стоять пусті й одинокі (Кучер, Чорноморці, 1956, 329); Колись кріпаки Стадницького з їхнього [кленового] соку добували собі кленовий цукор (Стельмах, Хліб.., 1959, 77).
4. перех. і без додатка, рідко. Те саме, що наро́джувати. [Молодиця:] Де ж я з дітьми дінусь? У річку хіба мені їх повкидати? [Xрапко:] Знала, на що добувала; знай, як і вирощувати! (Мирний, V, 1955, 131); Мерика.. До Фавна стала учащати Та і Латина добула (Котл., І, 1952, 164).
5. перех. і неперех. Служити або просто перебувати де-небудь певний час, строк, до певного часу, строку. — Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній (Вовчок, І, 1955,91); Сяк-так добув Чіпка підпасичем до осені (Мирний, II, 1954, 65); Він не пішов додому, а лишився з дідом Корнієм добувати ночі в накуреній кімнаті сільради (Кир., Вибр., 1960, 301).
∆ Добува́ти (добу́ти) ко́рінь, мат. — обчисленням знаходити корінь якого-небудь числа. Щоб добути корінь з добутку, треба добути його з кожного співмножника окремо й результати перемножити (Алг., II, 1957, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 327.