ДОВЖЕЛЕ́ЗНИЙ, а, е, розм. Дуже довгий. Увійшли [некрути] в село, або краще — в одну довжелезну вулицю (Мирний, II, 1954, 119); І от з’являється юна наречена. У довжелезній фаті, білих рукавичках, білій сукні старовинного покрою (Ю. Янов., IV, 1959, 133); В кімнату помалу всунулась довжелезна постать у кобеняці і в сивій шапці (Вас., І, 1959, 79); Доповідь була не коротка, а навпаки, — довжелезна (Вільде, Сестри.., 1958, 392); Чи варто було вирушати в довжелезну цю путь (Дмит., Осінь.., 1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 333.