ДОВО́ЛІ, присл. Те саме, що до́сить. Місяченьку! Наш голубоньку!.. Світи довше в чистім полі, Щоб нагулятись [нам] доволі (Шевч., І, 1951, 5); Батько мріяв, щоб було доволі Хліба на селянському столі (Забашта, Квіт.., 1960, 41); Тематичне охоплення нашого життя в перших книгах молодих прозаїків доволі широке (Смолич, VI, 1959, 196); Доволі найлегшого дотику, різкого звуку.., щоб їх [нерви] збудити (Фр., II, 1950, 375); Ленін іде! Жити в ярмі доволі — Громи весняні гудуть (Павл., Бистрина, 1959, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 337.