ДОДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., ДОДА́ТИ, да́м, даси́, док., перех.
1. Давати, класти, сипати, лити і т. ін. у додаток до чого-небудь; добавляти. Взимку до складу раціону підсвинків, крім картоплі і грубих кормів, додають 2-4 кілограми доброго силосу з кормового люпину (Наука.., 1, 1957, 12); Замішуючи тісто, вона додала в нього доброї сметани, розбила півдесятка яєць (Минко, Моя Минківка, 1962, 75); Старенька, узявши блискучу мідницю, Що умивали в ній ноги, холодної досить вливає В неї води і гарячої ще додає (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 331).
◊ Додава́ти (дода́ти) куті́ ме́ду див. мед.
2. Збільшувати, посилювати, робити відчутним що-небудь. Пісня до роботи додає охоти (Л. Укр., III, 1952, 494); Будучи звідкись певною, що саме ніжна шкіра обличчя найбільше додає дівчині вроди, Ганна ради цього всю дорогу задихалась під хусткою (Гончар, Таврія.., 1957, 20); Темрява додала бідній Василині сміливості (Н.-Лев., II, 1956, 89); Здобутий успіх — веселив, додав натхнення, сили (Дор., Три богатирі, 1959, 55).
3. Говорити або писати на додаток до вже сказаного чи написаного; доповнювати. Я додаю од себе, що сьогодні серед зими пахне весною (Коцюб., II, 1955, 409); — Чи бачили таке! — сказав батько і, помовчавши, додав: —Готовий хлібороб, одним словом (Головко, II, 1957, 211).
4. мат. Виконувати додавання (у 2 знач.). Щоб додати до будь-якого числа суму кількох чисел, можна додати окремо кожний доданок один за одним (Алг., І, 1956, 10); Хлопчик Андрійко не вмів рахувать, Ні віднімать, ані додавать (Перв., Райдуга.., 1960, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 343.