ДОМО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до дому (у 1-3 знач.). — Ей, діду!.. Маєш платити попри домовий ще й заробкового податку п’ятнадцять ринських річно (Фр., І, 1955, 374); — Се буде зовсім приватна, домова забава, — мовив панич (Л. Укр., III, 1952, 510).
2. Те саме, що дома́шній 2. [Граф:] У мене все готово, приїде моя наречена, і в церкві домовій ми шлюб візьмем у той же день (К.-Карий, II, 1960, 16); Обидва хлопчики привіталися зі своїм домовим учителем (Ков., Світ.., 1960, 69).
3. Організований при домоуправлінні. Багато родин шахтарів, службовців користуються послугами домової кухні, задоволені її стравами, обслуговуванням (Рад. Укр., 16.ІІІ 1961, 1).
∆ Домо́ва кни́га — книга для реєстрації жильців, що мешкають у якому-небудь домі Домової книги підвал Кривого Джіммі собі не заводив, і тому не завжди можна було точно встановити, хто тут живе (Смолич, III, 1958, 163).
ДОМОВИ́Й, во́го, ч. Те саме, що домови́к. — Чого, Парасю, ти блідна? — Ох, ненько! Домовий триклятий Мене все кликав до вікна. Весь чорний, мов ведмідь кудлатий (Граб., І, 1959, 445).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 364.