ДОПОВЗА́ТИ, аю, аєш, недок., ДОПОВЗТИ́, зу́, зе́ш, док.
1. Повзучи, досягати якого-небудь місця, добиратися кудись. Вони були на городі, доповзали до перших людських осель (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 193); Арсен Красик зібрав усі свої сили, доповз до води (Ткач, Крута хвиля, 1954, 233).
2. перен., розм. Повільно, з труднощами добиратися куди-небудь. Наше авто, як невтомна мурашка, доповзло до самої вершини і завтра покотиться вузенькою кам’яною стрічкою вниз (Жур., Вечір.., 1958, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 372.