ДОПОМІ́ЖНИ́Й, мі́жна́, мі́жне́. Признач. для подання допомоги; який допомагає. Осередок комсомольців-залізничників організував допоміжну воєнізовану охорону залізничного майна (Донч., І, 1956, 382); Ця дивізія діяла тільки на допоміжному напрямі (Кучер, Чорноморці, 1956, 363).
∆ Допомі́жне́ дієсло́во, грам. — дієслово, що не має самостійного значення і вживається як відмінювана дієслівна частина складеного присудка, а також при утворенні складних дієслівних форм.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 374.