ДОРІ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОРІЗА́ТИ, і́жу, і́жеш, перех. і без додатка.
1. Закінчувати різати; різати до кінця, до певної межі.
2. Ріжучи, прискорювати смерть, загибель кого-небудь. Вони були ще живі і в нестерпучих муках стогнали й кричали, благаючи, щоб їх дорізали, добили (Стор., І, 1957, 399); — Зірочка отелилася і почалось якесь ускладнення. Кажуть, до ранку не виживе. Зоотехнік дорізати Зірочку хоче (Кучер, Трудна любов, 1960, 533).
3. Додатково наділяти кого-небудь землею. Дорина, коли довідалась про те, що батько їде на екскурсію, вся аж просяяла, така рада, і чого б то — ніби батькові дорізали ще два морги землі й дали двоє добрячих коней (Цюпа, Назустріч.., 1958, 398).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 377.