ДОСЛУ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОСЛУЖИ́ТИ, служу́, слу́жиш, док., перех. і неперех. Перебувати на службі відрізок часу, що залишився до визначеного строку. — Ой, я тут, бо ще зозуля не кукала, ще я не дослужив рік (Калин, Закарп. казки, 1955, 199); Йому лишилося ще дослужити кілька літ до пенсії (Фр., VII, 1951, 372); // перев. док. Вибути встановлений строк на службі. Став він служити, стало те лоша поправлятися, така з його путня коняка вийшла! Оце, думає, дослужу та й поїду (Укр.. казки, легенди.., 1957, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 386.