ДРОЧИ́ТИСЯ, дрочу́ся, дро́чишся, недок., розм,
1. Перебувати в стані роздратування, гострого збудження; зазнавати почуття незадоволення, гніву, злості (про людину); роздратовуватися, злитися. А одійшовши, в груди билась, Волосся рвала з голови, Ревла, щипалася, дрочилась, Мов ум змішався у вдови (Котл., І, 1952, 231); — Послухай мене, доню! Не дрочись! Іди за Стецька, даром що дурний (Кв.-Осн., І, 1956, 597); // Кидатися з одного боку в інший, непокоїтися (про тварину). Хлопець видумував шкодливі ігри: ..то телят лякав, то прив’язував їм до хвоста дрючки й заливався заливним реготом, як телята дрочилися (Мирний. П, 1954, 113); Якась золотокоса дівчина.. бігла по вулиці з прутом і гнала поперед себе ошаліле від весняного привілля телятко, що дрочилося помежи тинами, задравши хвоста і витягши вперед шию (Тют., Вир, 1964, 204); * Образно. Часом воно [море] дрочиться, укривається білим, як сніг на горах, туманом, — здається, нема його, щезло, — а під туманом все-таки б’ється, стогне, зітхає (Коцюб., 1, 1955, 396).
2. з ким — чим. Навмисне злити кого-небудь, викликати гнів у кого-небудь; дратуватися, дражнитися. Коли Мошкові діти дізналися, що я їм хлопські страви, то.. стали зо мною дрочитися, а далі й бокували від мене (Фр., II, 1950, 343); * У порівн. Хмари, мов дрочачись з бідними рільниками, все надвечір збиралися на небі, а відтак, не пустивши і краплі дощу, розпливалися против ночі (Фр., V, 1951, 299); // Ображати, злити, дратувати один одного. — Та не бійся, — каже пан, пхаючи до нього Уляну, — вона тебе не вкусить; глянь, яка гарна! За таку б кралю і я не погребав; годі вам дрочиться, поцілуйтесь! (Стор., І, 1957, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 422.