ДРЮК, а, ч. Велика товста дерев’яна палиця. На другий раз наука, — не ходи в ліс без дрюка! (Укр.. присл.., 1955, 275); В сінях зробився стукіт. Дрюк, котрим підперті були двері хатні, упав (Фр., VIII, 1952, 267); Петро не встиг перехопити канчука і, злий, оперіщив дрюком гайдука, аж той заревів, як бугай, і кинувся тікати (Панч, III, 1956, 200); * Образно. Один Василь сидів собі одсторонь, схиливши голову на руки. Раз — порваний каптан, вдруге — дрюк за урок, втретє — без обіду — все це не веселило його (Мирний, IV, 1955, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 427.