Дріжаки́, ќів, м. мн. Дрожь. дріжаки́ їсти. Трястись отъ холода. Пархім ходить та, голодний, дріжаки їсть по холодній зорі, не маючи у віщо й одягтись. Кв. О, та й змерз же я цупко!… Та й дріжаків наївся! Кв. І. 5. Дріжаки́ сќачуть у душі. Страшно становится, нападаетъ страхъ. Йдуть хлопці…. в душі дріжаки скачуть. Господи, Господи! що то буде?… Кожному в голові був той екзамен. Св. Л. 215.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 445.