ЖО́ВКНУТИ, ну, неш; мин. ч. жовк і жо́вкнув, ла, ло; недок. Робитися, ставати жовтим, набирати жовтого забарвлення. Пшениці та жита в’яли й жовкли (Н.-Лев., IV, 1956, 13); Як надходить осінь, птахи мовкнуть, Жолуді давно дозрілі жовкнуть (Мур., Піонер. слово, 1951, 57); // Робитися, ставати блідим з жовтим відтінком (про обличчя). Вона нікого не хотіла тоді бачити, не ходила обідати, жовкла і худла за один день (Коцюб., І, 1955, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 539.