ЖО́РНА, рен, мн. (одн. жо́рно, а, с.).
1. Плескуватий круглий камінь, признач. для лущення і розмелювання зерна та інших твердих предметів. Жорна м’яко шамотіли по зерну: кіш трясся, як у пропасниці (Коцюб., II, 1955, 353); Жорно було надзвичайно важке (Тулуб, Людолови, II, 1957, 166); Здобувши електричний струм, пустив [Микита] його.. рухати верстати в майстернях, жорна в млині, бігунці в олійниці, кінопересувку (Ю. Янов., II, 1954, 157); * У порівн. Величезне, як млинове жорно, і червоне, як жар, сходило сонце (Донч., III, 1956, 71).
2. перен. Про видиму форму місяця, сонця і т. ін. З-за кам’яної огорожі викочувалося велетенське жорно червоного, як заграва, місяця (Донч., І, 1956, 485).
3. Пристрій, яким у домашніх умовах розмелюють зерно; ручний млин. Жорна складаються з невеликого ящика на ніжках, що в нього вміщено два плисковатих камені (Збірник Полт. музею. І, 1928, 77); Мололи в себе вдома потайки, пішли в хід старі дідівські жорна, які валялись десь на вгородах та попід хатами (Хижняк, Тамара, 1959, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 544.