ЖУ́ЖМОМ, присл. У згорнутому, скрученому вигляді, як-небудь (про одяг, тканини). Гусари й дами пороздягались і накидали жужмом цілу купу одежі на стільцях та на канапі (Н.-Лев., III, 1956, 148); Він почав підгортати під своє тіло жужмом одежу (Шиян, Вибр., 1947, 299); // Без усякої системи, купою, одно на друге (на другому). Кине [Олександра] в хаті все жужмом, а сама чимчикує до корчми (Коцюб., І, 1955, 68); Пішов [Стоян] у куток двору, де жужмом було звалено різний залізний брухт (Вітч., 7,1948, 68); // Все разом, великою кількістю. Коли деякі монголи надто наближалися до їх [тухольських] становищ, зараз скрипіла машина і жужмом летіло каміння на нещасних (Фр., VI, 1951, 128); Та й під унію простий український люд не йшов жужмом, — чим ближче до Москви, тим менше уніатів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 482); * Образно. Нервове піднесення жужмом збило думки і відганяло сон (Смолич, І, 1958, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 546.