ЗАГА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГАТИ́ТИ, ачу́, а́тиш, док.
1. перех. Загороджувати, перекривати чим-небудь (річку, канал і т. ін.). Здавна пам’ятали люди, — їхня річечка не хотіла йти в ставок, скільки її не загачували (Ю. Янов., Мир, 1956, 39); Одного дня сюди прийшла будівельна бригада. Вона зруйнувала міст, почала загачувати річку камінням (Минко, Ясні зорі, 1951, 29); // Закладати, лагодити (гатку, греблю). Вода раз греблю просмоктала… Ну що ж! узять би й загатить, Так ні! Мірошник спить та спить (Гл., Вибр., 1951, 13); //Прокладати, робити (гатку, греблю). * Образно. [Гострохвостий:] І ще кума! Мабуть, у вас на всім світі нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Дніпрі греблю загатити й Чорторию закидати (Н.-Лев., II, 1956, 504).
2. перех., перен. Заповнювати собою цілком, до краю якийсь простір, прохід і т. ін.; запруджувати. В містечку, недалеко табору, вулицю загатила валка машин. Хоч літнє болото не страшне.., але машини затрималися (Коз., Гарячі руки, 1960, 222); // розм. Заповнювати великою кількістю чого-небудь. В селі Рудаєво вони [фашисти] вбивали худобу, телят, собак і загачували цими трупами всі криниці (Ле, Мої листи, 1945, 204); — І де ви, Свириде Яковлевичу, свої книжки діватимете? Всю хату загатили, — озвалася Докія (Стельмах, II, 1962, 378).
3. тільки док., неперех., розм. Почати бити, стукати в щось, по чомусь з силою. Тільки замірявся він загатити в двері кулаком, — двері якраз розчинилися (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 346); // Ударити сильно, навідліг. Як відвернув [жовнір] руку, як загатив у зуби, то мало Іван ними не вдавився, виплював і зуби і кров (Стеф., І, 1949, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 73.