ЗАГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГОРОДИ́ТИ, оджу́, о́диш, док., перех,
1. Робити, ставити огорожу, загороду. — Скільки я на йому [на сипові] того пруття побив — до неба тин можна було б загородити! (Тют., Вир., 1964, 234); // Оточувати огорожею, відгороджувати що-небудь. Терлецький загородив невеличкий куток собі в подвір’я (Н.-Лев., III, 1956, 38); * Образно. Рот не город — не загородиш (Номис, 1864, №6990); Їх [запроданців] пан в Німеччині, що хтів би цілий світ Загородить в один, колючий, ржавий дріт (Рильський, II, 1960, 254).
2. Робити, утворювати перешкоду, бути перешкодою для будь-якого руху, перегороджуючи що-небудь. Раз у раз дорогу загороджував бурелом (Гончар, III, 1959, 99); Наватумчани заспокоїлись тільки тоді, коли він [катер] пройшов між двома мілинами, що з моря загороджували вхід до бухти (Багмут, Опов., 1959, 33); Колись.. пан ізвелів насипати добру греблю, щоб загородити річці дорогу в балку (Гр., І, 1963, 402); * Образно. Не пішли далі орди Батия — народ наш грудьми загородив їм дорогу, врятувавши цим самим світову цивілізацію (Цюпа, Україна.., 1960, 17).
Загоро́джувати (загороди́ти) собо́ю шлях (прохі́д і т. ін.) — не пропускати кого-, що-небудь, заступивши дорогу, ставши на шляху. Козак та рязанець рубалися, відступаючи в отвір воріт, загороджували собою шлях погоні (Ле, Хмельницький, І, 1957, 103); -Не пущу! — загородила Юминчиха собою двері, вхопилася рукою за клямку. — Не пущу! (Шиян, Баланда, 1957, 37).
◊ Загороди́ти ро́та (рот) кому — те саме, що Закри́ти ро́та (рот) (див. закрива́ти). [Грицько:] Може хто дурне і скаже. Не загородиш же йому рота? (Мирний, V, 1955, 237).
3. розм. Глибоко, з силою вганяти, устромляти в що-небудь. Скиба стоїть над столом із хлібиною. Почав різати скибку, — загородив ніж у хлібину і спинився (Головко, І, 1957, 320); Озвався [чоловік], загородивши в шевелюру пальці загорілої руки, щоб відгорнути пасма з очей (Ле, Право.., 1957, 223); Вишневе-цький загородив у боки жеребцеві гострі остроги і, як тхір, чкурнув від Кривоносової шаблі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 85.