ЗАДИ́РЛИВИЙ, а, е.
1. Який часто вдається до бійки, сварки, глузування з інших; задерикуватий; протилежне спокійний, урівноважений. От згадується мені одна молодиця, — з усього села була вона задирлива і зарічана (Вовчок, VI, 1956, 226); // Який виражає задирливість, войовничість, зухвалість. Дівчина одкинулася, зляканими очима глянула на його, і її задирливе личко відразу стало таке покірне та тихе (Вас., І, 1959, 195); — Така вона якась зарозуміла, так дивиться згори на всіх… В її мові справді відчувався задирливий тон (Вільде, Сестри.., 1958, 317); // Сповнений задирливості, войовничості, зухвалості. Ворожнеча між артилеристами та гайдамаками.. тільки притаїлась. І відкривалась вона Артемові на кожному кроці: у зневажливо задирливій поведінці артилеристів.., у півнячій бундючності гайдамаків (Головко, II, 1957, 528).
2. Запальний, завзятий. Сама [Настуся] смуглява, щоки як жар, розумна, задирлива, жартовлива [жартівлива], й мертвого збудить своєю мовою (Барв., Опов.., 1902, 447); // Який виражає завзятість, запал. На призовному пункті кипіло людом, тут лунали молоді голоси, веселий, задирливий сміх (Збан., Сеспель, 1961, 202); // Сповнений нестримних веселощів, запалу. У перший же день шкільного життя Хома, приголомшений жвавим і бадьорим галасом задирливих пустощів та буйних дитячих ігор, вирізнив з-поміж хлопчиків двох, які зразу здались йому цікавішими за інших (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 110.